Контроль розповсюдження мікоплазмозу птиці на птахівничих господарствах

Насправді, проблема мікоплазмозу присутня у багатьох країнах світу, де розвинуто птахівництво. Багато країн не приділяють належної уваги мікоплазмозу, як наприклад, хворобам вірусної етіології, що тягти за собою катастрофічні втрати. За мікоплазмозу втрати не такі значні, але тривалі та пов'язані з нерівномірним, низьким приростом, підвищеною чутливістю до стресів, зниженням поствакцинального імунітету, несучості, біологічних якостей ембріонів, конверсії корму. Якщо підвести підсумок, то загалом втрати за мікоплазмозу птиці перетворюються на суттєві.Контроль хвороби та проведення цілеспрямованих лікувально-профілактичних заходів з використанням антибіотиків – не тільки заощаджує гроші на лікування, але й не дає змоги втрачати продуктивність, збереженість та турбуватися з приводу розвитку резистентності до антибіотиків широкого спектру дії. Регулярний контроль мікоплазмозу дає можливість запобігти ускладненням, які спричинює даний мікроорганізм.

Кожен живий організм на Землі має здатність виживати та пристосовуватись до умов середовища, намагається зайняти свою нішу задля продовження популяції, і мікроорганізми не є виключенням. З кожним роком на птахівничих господарствах загострюється проблема з нижчою захворювань, одним з яких є мікоплазмоз. Боротьба з мікоплазмою становить значні труднощі у зв'язку з особливістю її будови, оскільки вона не має клітинної оболонки. Її розглядають як перехідний ступінь від вірусів до одноклітинних мікроорганізмів.

Мікоплазми – це найдрібніший поліморфний мікроорганізм, найчастіше коковидної форми. Мікоплазми є найбільш простими самостійними відтворюючими живими організмами, обсяг їх генетичної інформації в 4 рази менше, ніж у E. coli. Відрізняються від інших бактерій, вірусів:

• відсутністю жорсткої клітинної оболонки;

• вираженим поліморфізмом;

• здатністю рости на безклітинних середовищах;

• здатністю метаболізувати ряд субстратів;

• одночасно містить ДНК та РНК;

• чутливі до деяких антибіотиків.

Літературні дані свідчать, що розповсюдження мікоплазм у природі та їх екологічна роль значно більша. Їх знаходять у ґрунті, кам'янко яному вугіллі, виявлені сапротрофи, симбіотичні форми. Різні віді є або строгими аеробами, або облігатними анаеробами.

До факторів, що сприяють розповсюдженню збудника належать:

• скупчення великої популяціїта щільність посадки птиці на одиниці площі утримання,

• порушення параметрів мікроклімату,

• тиск імуносупресуючих вірусів,

• інші стрес-фактори, що призводять до зниження резистентності організму птахів та обумовлюють постійний тиск умовно-патогенної мікрофлори, підвищуючи резистентність мікоплазми.

Саме на фоні цих факторів широкого розповсюдження та актуальності набуває проблема мікоплазмозу птиці. За даними А. С. Серебрянова із співавторами (1970), S. L. Branton, S. W. Platon (1984), І.І. Мельникова (2001), D. N. Ley, H. W. Yoder (2003) – економічні збитки від респіраторного мікоплазмозу складають: летальність курчат (20-40%), дорослої птиці (4-6%), загибель ембріонів (8-30%), зниження яєчної продуктивності (10-50%), прирости молодняку (13-16%), затримка росту та вибракування курчат (50-75%).

Передача збудника відбувається від хворої птиці до здорової за ланцюговою реакцією: птахи – яйці – новонароджені курчата. Зараження відбувається з інкубаційним яйцем і курчатами, отриманих від хворої птиці, а також аерогенним шляхом.

Інкубаційний період хвороби триває: у курей 4-22 дні, індичок – 2-14 днів. До мікоплазмозу сприйнятлива птиця всіх вікових груп курей, індичок, альо найчастіше хворіє молодняк від 2-х до 12-ти тижнів, а також несучки (молодички) у початковий період несучості. Хвороба поширюється повільно. Перебіг хвороби залежить від імунорезистентності організму.

Найчастіше клінічно мікоплазмоз проявляється як асоціативна інфекція, наприклад у поєднані з вірусом хвороби Ньюкасла, а також патогенними бактеріями такими, як бордетели, колібактерії.

Мікоплазми вражають епітелій дихальної системи тім самим сприяють розвитку хронічного запалення дихальної системи.

Токсичними для макроорганізму є продукти життєдіяльності мікоплазм (перекису, нуклеази, гемолізин), які руйнують стінки клітин епітелію дихальної системи, та, крім того, утилізують холестерин і жирні кислоти клітини господаря. Спочатку в окремих особин спостерігають зниження апетиту, незначне пригнічення, катаральний риніт.

Окрім того, мікоплазми здатні осідати в суглобовій рідині та викликати запалення суглобів.

Щодо зв'язку мікоплазмам з клітинами-господарями – він достатня міцний, але повного прикріплення, як у вірусів не відбувається. Міцний зв'язок забезпечують кілька факторів:

• схожість будови клітинної мембрани мікоплазми з мембранами організму-господаря;

• відсутність клітинної стінки;

• дрібні розміри мікоплазм.

Крім того, занурення мікоплазм в мембрану клітини макроорганізму робить їх більш захищеними від дії імунної системи господаря. Тому антитіла до мікоплазм утворюються повільно, що ускладнює діагностику серологічним методом.

Методи визначення мікоплазм поділяють на дві групи:

• культуральні: засновані на культивуванні зразків біологічного матеріалу;

• альтернативні: засновані на полімеразній ланцюговій реакції (ПЛР), гібридизації рРНК мікоплазм з флуоресцентно-міченими зондами та визначенні активності ферментів метаболізму мікоплазм.

Для експрес-контролю мікоплазмозу найчастіше використовують метод ПЛР, оскільки такий метод досить швидкий, дозволяє виявити збудника в організмі ще до виникнення симптомів.

Окрім цього, оскільки мікоплазмоз здебільшого перебігає як асоціативна інфекція, ускладнюється діагностика хвороби та знижується ефективність лікувально-профілактичних заходів.

За лікування птахів та контролю інфекційного процесу необхідно звернути увагу на:

• знищення мікоплазм в організмі дорослої птиці до того, як вони потрапили в яйці;

• обробку заражених яєць;

• елімінування мікоплазм у новонароджених курчат;

• видалення зі стада всіх позитивних на захворювання птахів.

Як відомо всім практикуючим лікарям, антибіотиками неможливо домогтися повного одужання від мікоплазмозу. Можливо говорити тільки про контроль хвороби за допомогою ряду антибіотиків, які допомагають знизити патологічний вплив мікоплазми на птахопоголів'я.

Застосування антибактеріальних засобів з метою профілактики мікоплазмозу за доцільне обробки інкубаційних яєць та птиці батьківського стада. Дані методи профілактичної обробки не виключають мікоплазмоносійства, й можливі рецидиви, тому необхідно проводити профілактику ще й молодняку.

У європейських країнах обробку птиці від мікоплазми починають з першого тижня життя. Лікування бройлерів має відбуватися за планом: лікуємо птицю з перших днів, потім у віці останньої вакцинації за необхідності повторюємо ще раз. Наприклад, застосовуємо антибіотик в перший день та через 3-4 тижню повторюємо обробку птахопоголів'я.

Для зниження ризику розвитку резистентності необхідно застосовувати антимікробні засоби почергово.

Наприклад, Енроксан-100може бути використаний для лікування у перші дні життя. Окрім того,Енроксан-100 доцільно використовувати для лікування курчат, уражених мікоплазмою в асоціації з колібактеріозом. Для попередження розвитку захворювання на 4-5 тижнях життя доцільне використання антибіотиків макролідного ряду – Тилмікон-250,або групи плевромутиліна - Тіам-45, для лікування ко-інфекції кращі результати будуть отримані при застосуванні комплексних антибактеріальних засобів -Фармадокс-П, Колітил.

Частою помилкою лікарів є хибний підхід до лікування даної інфекції: використання відповідних препаратів методом спрею та недотримання кратності та години терапії. За рахунок 1-2-разового введення препаратів методом спрею знижується тиск кокової мікрофлори у дихальних шляхах птиці, що є характерним супутнім мікроорганізмом в перебігу мікоплазменної інфекції. Спостерігаються короткочасні полегшення, але сам збудник – мікоплазма не викорінена. Також збільшення дози макролідних препаратів не призводить до швидкого позбавлення від збудника. За оздоровлення птахівничого стада від мікоплазм необхідно враховувати:

• використання часозалежних лікарських засобів;

• фармакокінетику лікарського засобу, оскільки це забезпечує необхідну концентрацію препарату у тканинах мішенях – респіраторних, репродуктивних органах, суглобах, інкубаційному яйці.

Даний підхід обумовлюється будовою самого збудника та знаходженням всередині клітини-господаря.

Для лікування респіраторного мікоплазмозу частіше за все використовують антибактеріальні препарати, які пригнічують синтез білку чи впливають на синтез ДНК: макроліди, тетрацикліни, плевромутіліни, фторхінолони.

До таких відносяться препаративиробництва ТОВ«БІОТЕСТЛАБ»:

Тилмікон-250. Препарат використовують методом випоювання з питною водою, зрозрахунку 300 мл/тонну води впродовж 5-7 діб.

Тіам-45.Препарат використовують з питною водоюабо кормом,схему лікування розробляють в залежності від перебігу захворювання.

Для лікуванняасоціативних інфекцій, які неминуче виникають при розвитку мікоплазмозу, часто недостатньо використання монопрепаратів. Тому доцільно застосування комбінованих засобів, типу Фармадокс-П,діючі речовини якого (тилозину тартрат та доксицикліну гіклат), мають максимально широкий спектор дії як проти первинного етіологічного фактору (мікоплазми), так і по відношенню до вторинної бактеріальної інфекції. Препарат можливо використовувати як з водою, так і з кормом у дозі 1,0 кг/1 т корму/води впродовж 3-5 днів.

За необхідності контролю та корегування схем застосування антибактеріальних засобів за мікоплазмозу використовують гемограми та виявлення чутливостізбудника.

З метою підвищення резистентності макроорганізму,за проведення лікувально-профілактичних заходів примікоплазмозі, доцільне використання пробіотичних засобів та імуномодуляторів.

Окрім застосування лікарських засобів необхіднодотримуватись ветеринарно-санітарних правил, яківключають:

• профілактику захворювання батьківського стада тапопередження передачі мікоплазм нащадкам;

• знезараження інкубаційних яєць від мікоплазм;

• профілактику та лікування молодняку від мікоплазмозу.

Одним з істотних моментів профілактики мікоплазмозу є дератизація, оскільки щури є основним біологічним резервуаром і переносниками патогеннихмікроорганізмів. Не слід забувати про біобезпеку птахівничих господарств та живих носіїв таких, як кліщі, воші,перо-пухоїди та люди, які дають можливість постійноїциркуляції збудника в пташниках.

Отже, є всі можливості для оздоровлення місцевостівід мікоплазм!